Ротація окупантів: 28 жовтня як приклад помилкового в історичному контексті свята

Ротація окупантів: 28 жовтня як приклад помилкового в історичному контексті свята

28 жовтня в Україні відзначається День визволення України від фашистських загарбників. Без Табу пояснює, чому відбулось не визволення, а вигнання та подальша ротація окупантів.

В Україні останнім часом відбувається чимало дивних та неочікуваних речей, про які кілька років тому і мріяти було неможливо. Однією з них є десакралізація радянських історичних символів в будь-якому вигляді.

Мова не лише про масове повалення кам’яних ідолів часів тоталітарного режиму (хоча дехто і Дзержинського на Кривоноса з метою економії примудряється перетворювати). Переглядається зараз також цінність та значення певних свят та подій.

От візьмімо хоча б за приклад 28 жовтня – дату, яка досі фігурує в календарі як День визволення України від фашистських загарбників. Тут абсолютно усі деталі виглядають дещо суперечливо. І починати треба, мабуть, з того, що Ужгород та прилеглі закарпатські території, які було остаточно звільнено цього дня 1944 року, українськими землями на той момент з юридичної точки зору не були і близько. Можна довго сперечатися з приводу того, кому ж вони належали – чи то угорським окупантам, чи то чехо-словакам, але саме від останніх СРСР отримав те, що перетворилося на Закарпатську область. Причому отримав вже по завершенню європейської фази Другої світової війни.

Хтось, звісно, може зауважити, що офіційним державним святом цей день став лише в останній рік правління президента Ющенка. Проте на неофіційному рівні ця неточність у матчастині мозолила очі ще з того періоду радянської історії, коли згадки про звитяги «доби Великої Вітчизняної» увійшли в моду – а сталося це ще за часів відносно адекватного Брежнєва. Жаль тільки, що на жодному з численних святкових заходів вже в часи Незалежності ніхто не додумався ненароком продемонструвати карту радянської України зразка 1939 року. Хоча якщо і додумався, то навряд чи глядачі б це помітили – на такі дрібниці навіть зараз не звикли звертати уваги.

Формулювання «визволення від фашистів» зараз теж звучить досить кумедно. Так, підданих Беніто Муссоліні на українській території вистачало, особливо на початкових стадіях війни. Майбутній автомобільний магнат Джанні Аньєллі он взагалі чимало попсував собі здоров’я чи то під Дніпропетровськом, чи то вже в межах міста. Проте називати фашистами румунських піжонів, що окупували Одесу, чи однакових немов на підбір «щирих арійців» Гітлера так само неправильно, як і вважати дельфіна рибою. В СРСР подібні неточності абсолютно нікого не хвилювали, але чому в добу незалежності ніхто не звернув увагу на кричущу помилку?

Заради справедливості варто зазначити, що зараз Інститут національної пам’яті таки узялися за розв’язання цієї проблеми. Формулювання «вигнання нацистів» теж не виглядає ідеально точним, але воно принаймні є значно ближчим до істини. Так, мову варто вести саме про вигнання, як іноді роблять у балтійських республіках. Якщо хтось раптом забув, то там період 1945-1991 вважається добою радянської окупації. І деякі естонці ще під час скандальної історії з пам’ятником російському солдату зазначали: таки так, німців з наших земель вигнали, але замість одних загарбників зайшли інші, тому це саме вигнання, а не визволення.

Щось подібне мало місце і у нашому випадку. Підконтрольні Москві військові формування на території України знаходилися аж до 1991 року, кордон навіть із країнами соцтабору було надійно перекрито, аби не дай боже хтось із потенційних учасників «будівництва комунізму» десь в Сибіру чи Карелії раптово не втік в пошуках кращого життя. Було це окупацією чи ні? Кожен матиме свою відповідь на це питання, причому у осіб з совковим способом мислення відповідь ця буде суто негативною.

Втім, привід для оптимізму все ж є. Зараз навіть у містах, для нових керівників яких боротьба Червоної Армії із загарбниками з західного боку є непристойно сакральною темою, вже не спостерігається шаленої кількості масових заходів у пориві ностальгії. Автор у молоді роки встиг надивитися від душі на дещо подібне, коли день визволення Дніпропетровська (25 жовтня) плавно перетікав у день визволення України. Одна з цих дат майже гарантовано потрапляла на вихідний день, і в місті тоді починалася ледве не міні-репетиція 9 травня.

Проте зараз вже не буде ніяких польових кухонь із солдатською кашею та сотень виряджених псевдоветеранів – якщо вже щось і буде, то хіба що покладання квітів до різноманітних могил та монументів. А школярів, на щастя, розпустили на осінні канікули. Тепер хоч до «вічних вогнів» в добровільно-примусовому порядку не ганятимуть. Хоча за відносно глухі села, де під такі приводи ще лишилася традиція збиратися гуртом і запрошувати якогось чиновника з райцентру, поручитися зі стовідсотковою впевненістю важкувато.

Головне, що ставлення до радянської історичної спадщини змінюється на державному рівні. Тепер ще й можна помріяти про те, щоб визначну в цілому дату називали так, як вона мала б називатися. Мріяти ж, як відомо, не шкідливо.

З повагою,

Гриць Якович Вареник, літературознавець

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Актуально


Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Цікавий факт з історії об’єднання Східної і Західної Німеччини навів історик Василь Ткаченко. Одразу...
Голод 33 року. Моторошний фільм про трагедію українського народу "19.33"

Голод 33 року. Моторошний фільм про трагедію українського народу "19.33"

1933 року центральною та східною Україною прокотилася хвиля голоду, яку штучно спровокувала радянська...
УКРАЇНА. ПОВЕРНЕННЯ СВОЄЇ ІСТОРІЇ.

УКРАЇНА. ПОВЕРНЕННЯ СВОЄЇ ІСТОРІЇ.

Україна. Повернення своєї історії – документальний фільм-дослідження. Наша історія – лише набір вигаданих...
Баннер

Семь простых способов зайти на заблокированные сайты

Нові коментарі

Баннер
Баннер

24 Канал - онлайн

Прямой эфир

 

Espreso TV - LIVE

Прямой эфир

Громадське ONLINE

Прямой эфир

 

Баннер
Баннер
Баннер

Фотожаба

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

МИ У FACEBOOK