БІЙ В НАCЕЛЕНОМУ ПУНКТІ. Організація протитанкової оборони

БІЙ В НАCЕЛЕНОМУ ПУНКТІ. Організація протитанкової оборони

Сучасні основні бойові танки являють собою високо маневрені, сильно броньовані та озброєнні бойові машини, які здатні виконувати широке коло завдань у загальновійськовому бою. Такі танки мають якісно нове багатошарове бронювання, що дозволяє витримати багатократне влучення бронебійних та кумулятивних снарядів. Озброєння танку стабілізоване у двох площинах, завдяки чому танк має можливість влучно уражати цілі навіть з ходу. Також сучасні основні бойові танки оснащуються системами підвищення живучості танка, як-от фільтровентиляційна установка, система пожежегасіння.

Однак, якою б досконалою б не була бойова машина, вона має своє уразливі місця та конструктивні недоліки.
Найбільш уразливими місцями танка є:

  • Ходова частина (ведучі та напрямні катки, гусениця);
  • Борти та корма корпусу та вежі;
  • Верхня частина вежі та корпусу в місці розташування двигуна;
  • Прилади спостереження та стрільби;
  • Ствол гармати;

Уразливі місця танка на прикладі російського Т-90С:
1 – ствол гармати; 2 – прилади спостереження та прицілювання; 3 – дах вежі; 4 – корма вежі; 5 – дах моторно-трансмісійного відділення; 6 – корма корпусу; 7 – напрямний коток; 8 – опорний каток; 9 – трак гусениці; 10 – ведучий коток; 11 – борт корпусу.

У населених пунктах танки противника можуть наступати тільки на певних напрямках. Тому боротьбу з танками можна успішно вести навіть при незначній кількості протитанкових засобів. Протитанкові гармати (танки, безвідкатні гармати) повинні займати добре замасковані вогневі позиції в опорних пунктах і вузлах опору на танконебезпечних напрямках.

Використання протитанкових ракетних комплексів (ПТРК)

Для боротьби з бронецілями на відстані від 500 до 2000 м. застосовуються Протитанкові ракетні комплекси (ПТРК). Розрахунки ПТРК мають вести боротьбу з ворожими танками на далеких відстанях з метою завадити останнім вести настильний вогонь по опорним пунктам на краю оборони.

Коментар з приводу. Перші ПТРК були розроблені в кінці 50х роках як засіб боротьби з бронетехнікою противника на дистанціях недоступних для звичайних гранатометів (500 - 2000 метрів). Діляться на легкі (переносні) , із зоною ураження 2 - 2,5 км і важкі (встановлюються на бойову техніку), із зоною ураження 4 - 6 км. За способом наведення протитанкової керованої ракети (ПКР) на ціль ПТРК діляться на три покоління:

ПТРК першого покоління - ракета на ціль наводиться в ручному режимі (цей спосіб називають ще " трьоточковим" ціль - прицільна марка – трасер ракети). Оператор за допомогою рукоятки управління повинен поєднати трасер ракету з ціллю, одночасно утримуючи їх в полі зору. Передача команд від комплексу до ракети йде по дроту, який розмотується зі спеціальною котушки, що обмежує швидкість польоту ракети 150 - 200 метрами в секунду. Ймовірність влучення становить 60 - 70 %. При запуску ракети з таким способом наведення на ціль існує "мертва зона" в 200 - 400 метрів, обумовлена тим, що оператор ловить ракету в поле зору прицілу.

ПТРК другого покоління - ракета на ціль наводиться в напівавтоматичному режимі (цей спосіб ще називають "двоточковим": ціль – прицільна марка). Оператор при такому способі наведення повинен тільки поєднувати перехрестя прицілу і ціль, а ракета наводиться на ціль сама за допомогою апаратури ПТРК. Це підвищило ймовірність ураження цілі до 90 - 95 % , але застосування передачі команд від комплексу до ракети по дроту зберегло швидкість її польоту на рівні 150 - 200 метрів в секунду. Ця проблема була вирішена при появі бездротових ліній зв'язку. Зв'язок між ракетою і комплексом тут здійснюється через спеціальну радіолінію, що має перешкодозахищеність і кілька дублюючих одна одну частот, крім того супровід ракети ведеться і в ІЧ - діапазоні. На ПТРК другого покоління з'явилися і нічні, тепловізійні приціли.

ПТРК третього покоління - ракета на ціль наводиться в повністю автоматичному режимі за принципом «вистрілив-забув». Операторові досить тільки прицілиться і вистрілити , після чого можна покинути позицію. Ракета, що має головку самонаведення відшукує ціль і вражає її.

Ізраїльські вояки з піхотної бригади «Гіваті» ведуть вогонь по позиціям палестинських екстремістів з ПТРК третього покоління «Javellin», Сектор Газа, січень 2009 року. На знімку добре видно момент «м’якого пуску» ПКР.

Спосіб керування ПКР накладає свої обмеження на ведення бою та особливості застосування. Найважче керувати ПТРК першого покоління. Оператор мусить мати залізну витримку, щоб у вирі бою тримати ціль у перехресті та керувати польотом ПКР. ПТРК другого покоління, які передають команди на ракету через дріт після кількох пострілів мають змінювати позицію, оскільки довгі обривки дротів можуть допомогти супротивнику виявити приблизне місце розташування позиції. Дана проблема відсутня у випадку використання ПТРК, які передають команди на ракету за допомогою лазерного променю. Водночас, ракети таких більш досконалих ПТРК уразливі до засобів оптико-електронного придушення.

Примітка: Засоби оптико-електронного придушення – системи захисту, які призначенні для створення перешкод протитанковим ракетам з лазерним далекоміром шляхом закриття, викривлення або розсіювання лазерного променю ПТРК, що веде за собою відхилення ракети від заданого кусу, і як наслідок – її промах.

Найбільш ефективними є ПТРК третього покоління. Проте вони не такі розповсюджені внаслідок своєї дороговизни. В будь якому разі розрахунки ПТРК мають досконало вивчити матеріальну частину озброєння та вміти ним користуватися у відповідності до обстановки.

Винищувально-протитанкові групи

Дії стаціонарних протитанкових засобів у населеному пункті доповнюються ефективними діями винищувально-протитанкових груп, озброєних ручними протитанковими гранатометами (РПГ). Такі групи ведуть боротьбу з танками на відстанях від 30 до 300 м.

В сучасному міському бою значення ручних протитанкових гранатометів є вельми важливим. За умови відсутності у парамілітарних формувань важкого озброєння, РПГ використовуються окрім протитанкових засобів також як мобільна артилерія. Також винищувально-протитанкові групи можуть складати резерв який включається у бойові дії на випадок прориву оборони супротивником.
Винищувально-протитанкова група складається з трьох-чотирьох гранатометників та декількох піхотинців, бажано снайперів та кулеметників. Чому потрібна саме така кількість гранатометників? По-перше: штатним озброєнням будуть стандартні радянські РПГ-7 зі кумулятивними пострілами ПГ-7. У зв’язку з якісним посиленням бронювання сучасних основних бойових танків постріл ПГ-7 застарів і не може забезпечити стовідсоткового знищення броньованої цілі. По-друге: висока бойова живучість сучасних танків не дадуть повної гарантії знищення цілі навіть при застосуванні тандемних кумулятивних пострілів. Тож для гарантованого ураження таких цілей слід застосовувати декілька гранатометів.

Винищувально-протитанкові групи зосереджуються на танконебезпечних напрямках і займають позиції, з яких вигідно уражати танки у їхні уразливі місця. У будинках такі позиції займаються на верхніх поверхах – для ураження у верх вежі, та моторно-трансмісійне відділення, та у напівпідвальних приміщеннях – для ураження у борт та по опорним каткам.

Американські піхотинці уражають німецький танк PzV Panther пострілом з РПГ Bazooka. Італія, 1943 рік.

Під час атаки головна мета стрільців-гранатометників навіть не скільки знищити, скільки знерухомити ворожу техніку. Знерухомлений танк «закорковує» собою цілу ділянку дороги або вулиці і сам стає перешкодою для наступаючого ворога. Таким чином можна сповільнити або навіть унеможливити подальше просування ворога. Також відповідно стрільцям гранатометникам буде легше добити ціль, перемістившись і вибравши вигідний сектор обстрілу по нерухомій машині, щоб остаточно її знищити.

Сирійський повстанець готується здійснити постріл з гранатомета РПГ-29 «Вампир».

Особливо ефективно в такому випадку працює засідка на колонну ворожої техніки. Стрільці-гранатометник знищують головну та кінцеву бойові машини. В результаті вся інша техніка колонни опиняється заблокованою, і через міські споруди не в змозі вирватися з пастки.

Русские танки продвигались в город целыми колоннами. У нас крайне не хватало противотанковых орудий и опытных бойцов, умеющих бороться с танками. Однако у нас были «панцерфаусты». Эти гранатометы действительно представляли собой чудо-оружие, обращаться с ними могли как четырнадцатилетние подростки, так и семидесятилетние старики. Но, что самое главное, «панцерфаусты» были просты в изготовлении и наши войска были обеспечены ими в достаточной мере.

Самым главным было подбить передний танк. После этого остальная колонна уже не могла двигаться вперед, и тогда на нее обрушивались новые и новые снаряды, выпущенные из «панцерфаустов». Нам, снайперам, оставалось только добивать выпрыгивавших из подожженных машин танкистов и советскую пехоту. Это приносило очень хорошие результаты на первом этапе советского наступления и даже подняло наш боевой дух. Нам казалось, что у нас есть шансы остановить продвижение Красной Армии.
Гюнтер Бауэр: «Смерть сквозь оптический прицел»


Увага! Застосування ручних протитанкових гранатометів також має свої обмеження. Незалежно від конструкції РПГ, всі вони діють за принципом реактивного і безвідкатного пострілу: під час пострілу більшість порохових газів викидається через казенний зріз гранатомета (сопло) у протилежний бік польоту гранати. В результаті такої динамічної рівноваги гранатомет лишається нерухомим і віддача, характерна для гармат відсутня. Але розжарений струмінь порохових газів є дуже небезпечним. Тому під час стрільби за спиною гранатометника в межах 20-30 метрів не знаходилися, люди та боєприпаси. Саме струмінь порохових газів частково унеможливлює стрільбу з РПГ у закритих приміщеннях. За правилами експлуатації РПГ-7 мінімальна відстань між соплом гранатомета та стінкою окопу має становити два метри. В будь якому разі гранатометник має слідкувати щоб мінімальна відстань до протилежної стіни у закритому приміщенні була якомога більшою.

Піхотинець веде вогонь з гранатомета РПГ-7. Добре видний струмінь порохових газів з сопла гранатомета, який утворює небезпечну зону позаду.

Коментар з приводу. З кінця 70-х років минулого століття велика увага приділяється можливості стрільби з РПГ та ПТРК з закритих приміщень. На озброєнні сучасних армій світу вже є гранатомети, які діють за принципом «Гармати Девіса»: під час пострілу з казенного зрізу вистрілюється «протимаса», яка приблизно рівна гранаті по масі та швидкості. Протимаса складається з дрібних пластикових лусочок або іншого легкого та пористого матеріалу, які швидко розсипаються та втрачають свою швидкість у польоті. Небезпечна зона за казенним зрізом гранатомета суттєво зменшується.

Також на сучасних РПГ та ПТРК з низькошвидкісним стартом гранат та ракет, з так званою системою «м’якого пуску». Суть в наступному. Граната запускається за допомогою малопотужного стартового порохового заряду, який згоряючи виштовхує гранату на безпечну від стрільця-гранатометника відстань. Опісля в гранаті запускається маршовий двигун, який і розганяє гранату/ракету до потрібної швидкості. Таким чином небезпечна зона біля казенного зрізу також зменшується.

Вогнева позиція гранатометника в момент пострілу демаскується характерним спалахом і біло-сизим димом. Добре помітним є політ гранати по сліду від працюючого двигуна. Тому стрілець гранатометник бажано після кожного пострілу має міняти свою вогневу позицію, щоб не потрапити під удар у відповідь. Якщо ви на полі бою помітили такий спалах і трасу гранати, то необхідно подати команду, наприклад: «Спалах, лягай!» Ваші підлеглі по цій команді повинні лягти на землю (за укриття) і закрити вуха руками. При виконанні цих вимог, при близькому розриві кумулятивної гранати, навіть якщо ви знаходитесь на відкритій, рівною, без укриттів майданчику, висока ймовірність вціліти.

У бою для прикриття стрільця-гранатометника слід обов'язково призначити 1-2 бійців. Вони повинні знищувати небезпечних для гранатометника стрільців противника, давати йому цілевказівки, стежити за тим, щоб гранатометник якомога частіше міняв позицію (найкраще після кожного пострілу). Справа в тому, що після 2-3-х пострілів гранатометник перестає чути звуки бою і команди. А якщо постріли потрапляють у ціль, гранатометники входять в нездоровий азарт, забуваючи про обережність. Тому за ними обов'язково повинні спостерігати бійці прикриття.

При облаштуванні вогневої позиції гранатометника (наприклад, при влаштуванні засідки), то для зменшення пилоутворення від порохових газів грунт на відстані до 2 - 4 м за казенним зрізом гранатомета слід рясно полити водою або накрити вологим рядном. Добре маскують вогневу позицію гранатомета зарості високого (до 2-х метрів) чагарнику очеретів, посівів кукурудзи та інших трав'янистих рослин. Але треба пам'ятати, що в напрямку стрільби не повинно бути рослинності, що перешкоджатиме польоту гранати (для недопущення вибуху гранати при зачіпанні гілок і трави захисний ковпачок зі детонатора знімати не слід).

Для придушення вогневих точок на верхніх поверхах будинків застосовується ведення вогню з РПГ трохи вище укриттів наприклад у верхню частину віконної рами, щоб вразити супротивника не тільки осколками і вибуховою хвилею гранати, що розірвалася, але і відколюються при вибуху шматками каменю і бетону.

Імпровізовані засоби протитанкової боротьби.

Найстарішим і найуживанішим таким засобом є пляшка з запальною сумішшю, або простіше «Коктейль Молотова». Сама горюча рідина не може завдати шкоди броні танка, але потрапивши через вентиляційні щілини у двигун танк можна повністю вивести з ладу. Тому для цього рекомендується скидати коктейлі Молотова з верхніх поверхів будинків. Ще одним застарілим видом озброєння є радянські кумулятивні гранати РКГ-3.

Коли танки на нашому боці...

Нажаль протягом 23 років незалежності Збройні сили України не спромоглися сформувати повноцінні танкові війська. На озброєнні перебувають застарілі зразки бронетанкової техніки, які дісталися у спадок від СРСР.

У спадок від СРСР українські Сухопутні війська отримали потужний арсенал, що включав у себе сучасні зразки бронетанкової техніки, що за своїми показниками були лідерами серед світових аналогів. Після проведеної «оптимізації», в ЗСУ списали або перевели до резерву танки Т-55, Т-62, Т-72, Т-80 та ПТ-76. Основним танком було вибрано Т-64, згодом на вітчизняному підприємстві ХКБМ ці танки було модернізовано до рівня Т-64БМ «Булат». Вже після відновлення незалежності на базі Т-80 було створено новий український танк Т-84 «Оплот». Проте кількість новітніх танків можна перелічити по пальцях, а основна маса бронетанкової техніки застаріла і вельми уразлива для сучасних протитанкових засобів. Тим не менш бронетанкова техніка має активно експлуатуватися у вуличних боях як мобільний засіб вогневої підтримки.

Для початку введення бронетанкової техніки в бій, всі такни мають бути в кустарних умовах модернізовані. Всі заходи по модернізації мають бути направлені на підвищення броньового захисту танків.

Бронювання радянських танків та бойових машин піхоти складається з однорідної (гомогенної) броні. Сучасні кумулятивні снаряди без проблем пробивають навіть дуже товстий її шар. Для підвищення живучості бронетехніки на неї навішуються броньові екрани.

1944 рік. Німецькі середні танки Panzer-IV H з встановленими захисними екранами на борту та навколо вежі.

Ними можуть служити підвішена листова сталь, сталева сітка, фрагменти гусениці та окремі траки, металеві ланцюги, сішки та ящики з піском або металобрухтом, тощо.

Середні танки армії союзників: американський Sherman M4 (праворуч) та його британська модифікація Sherman Firefly. На обох танках в якості додаткового бронювання використані фрагменти гусениці. Голландія, 1944 рік.

Суть цього імпровізованого захисту наступна. Для того, щоб кумулятивний снаряд вразив ціль, він має підірватися на оптимальній відстані та під оптимальним кутом. Недотримання цих умова може спричинити рикошет або не спрацювання снаряду. Весь цей імпровізований захист збільшує сумарну товщину бронювання танку, а розташування під певним кутом дозволяє домогтися рикошетування снаряду. Крім того такий захист суттєво послаблює удари звичайних бронебійних снарядів, навіть якщо вони виготовлені з високоміцних металів та сплавів.

Радянський середній танк Т-34-85 біля Бранденбурзьких воріт. В якості захисту від Панцерфаустів використані панцирні сітки від ліжок. Берлін, травень 1945 року.

Американська БМП STRYKER, захищена сітчастими протикумулятивними екранами.

Ізраільський танк Merkawa Mk 2. Позаду вежі розташована корзина для різних вантажів, які потенційно можуть служити додатковою перешкодою для снарядів. Нижче оригінальний захист вежі у вигляді ланцюгів, відтягнутих сталевими кулями. Ланцюги служать екраном та при влучанні кумулятивних снарядів, викликають їх передчасний підрив.


Бойова машина піхоти БМП-1 сирійської арабської армії. У якості імпровізованих екранів використані старі автомобільні покришки та мішки з піском.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Актуально


Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Цікавий факт з історії об’єднання Східної і Західної Німеччини навів історик Василь Ткаченко. Одразу...
Голод 33 року. Моторошний фільм про трагедію українського народу "19.33"

Голод 33 року. Моторошний фільм про трагедію українського народу "19.33"

1933 року центральною та східною Україною прокотилася хвиля голоду, яку штучно спровокувала радянська...
УКРАЇНА. ПОВЕРНЕННЯ СВОЄЇ ІСТОРІЇ.

УКРАЇНА. ПОВЕРНЕННЯ СВОЄЇ ІСТОРІЇ.

Україна. Повернення своєї історії – документальний фільм-дослідження. Наша історія – лише набір вигаданих...
Баннер

Семь простых способов зайти на заблокированные сайты

Нові коментарі

Баннер

24 Канал - онлайн

Прямой эфир

 

Espreso TV - LIVE

Прямой эфир

Громадське ONLINE

Прямой эфир

 

Баннер
Баннер
Баннер

Фотожаба

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

МИ У FACEBOOK